При долині кущ калини Нахилився до води. Ти скажи, скажи, калино, Як попала ти сюди. Якось ранньою весною Козак бравий прискакав. Милувався довго мною, А тоді з собою взяв. Він хотів мене калину Посадить в своїм саду. Не довіз і в полі кинув Думав, що я пропаду. Я за землю ухопилась, Стала на ноги свої. І навіки поселилась Де вода і соловї. Ти не дми на мене, вітре, Я тепер не пропаду Наді мною сонце світить І надалі я цвіту.